Минає рік. Залишивши позаду,
На перший погляд, непомітний слід.
Приніс з собою вірність, щастя, зраду,
Поганий в праці чи хороший плід.
Здається нам, що зовсім ще далеко
Той, час, коли прийдеться дати звіт.
Ми попередить можем небезпеку,
Не можем зупинити бігу літ.
Невпинно бо летять вони у вічність,
Летять, щоб не вернутися назад.
В польоті цьому бачиться трагічність.
Здається, що життя – то маскарад.
І кожен день ми граєм певні ролі,
І кожен день життя говорить нам:
«Все підкоряється Господній добрій волі.
Життя дає Він бідним і панам.
Дощі рясні на землю посилає,
Дітей дарує добрим і лихим.
Він терпить і карати зволікає.
Ми ж досі ходимо шляхом хитким».
Минає рік. Надії, сподівання.
Чекання кращого, щасливого життя.
Сердець закоханих, палких зітхання.
В безхмарне віра, світле майбуття.
Ми хочемо, щоб нам добро чинили.
Самі ж не хочемо і пальцем ворухнуть.
Образив хтось – ми й досі не простили.
Години, дні і роки стрімко йдуть.
Настав час зупинитись на хвилинку,
Замислитись над пройденим життям.
Перегорнути ще одну сторінку
З відвертим, щирим, сльозним каяттям.
Що на проблеми інших не зважала,
Що керував тобою власний егоїзм.
Бувало, совість глибоко ховала.
І на словах лише твій героїзм.
Минає рік. За ним ще будуть інші.
Для когось – гарні, а для когось – ні.
Ми станем, друзі, трошечки мудріші.
Тож будемо ми так лічити дні.
Щоб серце мудре, лагідне набути.
І щоб даремно не прожити їх.
Щоб там, у вічності, нам осуд не почути.
Щоб рідних нам побачити своїх.
Багатства зникнуть і краса зів’яне,
Залишивши лиш спогадів вінець.
І кожен перед Богом Вічним стане,
Життю земному прийде там кінець.
В святкові дні не хочеться тужити,
Сумні думки ми хочемо прогнать.
Так треба нам життя прожити,
Ніколи, щоб про те не жалкувать.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Знаменье - Роман Бердов Сия история основана на реальных событиях (взрыв доменной печи № 4, ОАО “СеверСталь”, а тогда ещё “ЧрМК”город Череповец, Вологодской волости). Но по счастливому стечению обстоятельств (вот уж действительно есть БОГ на свете), народу пострадало очень не много. А дело была так. В то время (где-то начало семидесятых (пардон, меня тогда ещё и в проекте не было)), в бригаде горновых (рабочие литейного двора, которые производят разливку готового чугуна из доменной печи в ковши (такие гигантские огнеупорные чаши на железнодорожных платформах)), существовала традиция, каждый день кто-то один назначался дежурным по чаю (заваривалось десятилитровое ведро на всю бригаду). В тот злосчастный день, а точнее, ночь, так как дело происходило в ночную смену, дежурным по чаю был назначен один законченный алкоголик, которого трезвым, наверное, ни кто и не видел ни когда. Так вот, закончив все приготовления на рудном дворе перед разливкой чугуна (чистка и углубление каналов для стока расплавленного чугуна, температура кипения которого примерно 1700 градусов по Цельсию (точнее не помню)), бригада вернулась в бытовку и обнаружила, что чая нет, да и сам дежурный по чаю куда-то исчез. Где этот проклятый м…м…м…мудрец? Почти хором гневно завопила вся бригада и все не сговариваясь пошли разыскивать дежурного по чаю. В бытовке остались лишь двое… Один решил вздремнуть после бурных выходных на даче, а у другого просто не было настроения кого-то искать. Да ещё крановщица в тот момент работала на кране, убирая с рудного двора лишний скраб. В этот момент произошёл взрыв…. Бытовку смыло чугуном первой, так как она располагалась довольно близко к доменной печи, а крановщица ещё долго металась по кабинке крана, как живой факел, но спасти её было уже невозможно… А что касается всех остальных, так они ещё долго благодарили того алкоголика, который своим разгильдяйством, получается, спас им жизнь… (примечание, одна плавка доменной печи составляет примерно 1780 тонн чугуна ). Случай с явлением Мадонны так же реален.
